О л е к с а
З А Х А Р Ч У К

живопис    •    графіка
Logo
Головна
Автор
Галерея
Статті
Фото
Посилання
Контакти
Пошук
Video





Забули пароль?
EnglishRussianUkrainian
Статті, публікації


Сни про Україну Олекси Захарчука Надрукувати Надіслати електронною поштою

Сни про Україну Олекси Захарчука 

 
В новій галереї «Синій вечір», що на Лівому березі, з 4 червня працює виставка олійного живопису видатного українського майстра, який трохи не дожив до свого 85 - річного ювілею, Олекси Захарчука - «Сни про Україну».

Великі епічні полотна майстра, який знав секрет передачі загадкового сфумато - сріблястої димки, що огортає предмети, нагадують, скоріше, прекрасні райські сни. Природа у творах Захарчука зображена так, ніби він побачив її у перший день творіння. В ній панує божественна тиша.

Більшість творів виставляються вперше, бо зроблені майстром у останнє десятиріччя його життя.

О.Захарчук зображував рідну йому Україну протягом 60 років, не втрачаючи радість першовідкривача її принад. Всі його живописні пейзажі медитативні. Через замріяні озера, широкі лани, стародавні пагорби Полтавщини, Чернігівщини й старого Києва автор ділиться з глядачем чистою енергією своєї душі. Справжнє мистецтво має силу преображення внутрішнього світу глядача. 

Виставка особливо актуальна в наш буремний час.
 
Експозиція відкрита для відвідцвачів до середини жовтня 2014 р. Відвідування галереї - за попередньою домовленістю. Телефон галереї "Синій вечір"  -   +38093 433 00 53. 
 
Адреса галереї:  Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 1А (ст. метро "Лівобережна"). Вхід - через секцію/під'їзд №1.
Подивитися розташування галереї  на карті
 
Диалог во времени Надрукувати Надіслати електронною поштою

Диалог во времени

Мир устроен так, что иногда для реализации одного впечатления
нужно несколько личностей, много личностей…
Мераб Мамардашвили, философ

{link}
{link}

 

В Национальном художественном музее Украины заканчивается подготовка нового выставочного проекта-исследования «Диалог во времени: Илларион Плещинский — Алексей Захарчук».
 
Необычность проекта состоит в том, что чёрно-белые натурные рисунки и альбомные зарисовки двух выдающихся мастеров ХХ ст. покажут не в отдельных залах, а вперемешку, что позволит острее выявить индивидуальность каждого автора. Общим знаменателем выступят высокая графическая культура и близость мировосприятия, отразившиеся в выборе сходных сюжетов и манере их передачи. Рисование с натуры было для обоих способом познания мира и выражало определённую свободу духа в несвободном советском обществе.

Илларион Плещинский намного старше Алексея Захарчука, но это не помешало им стать друзьями. Познакомились они в стенах Киевского художественного института, где Плещинский долгие годы работал, вёл мастерскую книжной графики. Для Захарчука он был образцом высокого служения искусству и в этом смысле Учителем.

 

Детальніше...
 
Погляд зблизька: дружба, випробувана часом і мистецтвом Надрукувати Надіслати електронною поштою

Юлія Захарчук,
науковий співробітник НХМУ

{link}

Дружба двох київських мистців – скульптора Бориса Довганя та живописця Олекси Захарчука – тривала більше 60 років… Окрім товариського спілкування, взаємної підтримки, вона спиралася на глибоку повагу та сприйняття творчості один одного. Мабуть, такі люди з’являються на зламах епох. Обидва прийшли у мистецтво одразу після Другої світової війни, на обох сильне враження справив XX З’їзд та розвінчання культу Й.Сталіна.  

Розпочалася дружба, якось навіть містично, у стінах Київського художнього інституту далекого 1950 р. Борис Довгань так розповідає про її початок: "Пізній вечір, пустий коридор інституту, я в коридорі малюю статую Аполлона й раптом чую кроки. Промайнула думка – ось іде мій друг на все життя. Це був Олексій Захарчук, який підійшов, і зав'язалася некваплива розмова… що затяглася на десятиліття".

Життя підкидало різні випробування обом, горе й радощі ділилися навпіл. Жага до творчості долала всі перешкоди. Їх навіть плутали, настільки були схожі в поставі й обличчях. 19 лютого 2013 р. вони зустрілися востаннє (як виявилося потім) – згадували молодість, випили по келиху шампанського, ділилися творчими планами. Дата була вибрана не випадково – це був день народження В.Клокова, їхнього третього друга, що пішов з життя кілька років тому. Я була в захваті від того, якими молодими душею можуть бути 84-річні, скільки в них інтелекту, блискучого гумору, світлої пам’яті. Через місяць О.Захарчука не стало…  

Детальніше...
 
Синие вечера Алексея Захарчука Надрукувати Надіслати електронною поштою

Синие вечера Алексея Захарчука 

Журнал "АНТИКВАР",  № 11(68), ноябрь 2012 г

 
{link}
 
Признанный мастер пейзажа, заслуженный художник Украины, лауреат художественной премии "Киев" им. С.Шишко за 2002 г. в беседе с куратором Национального художественного музея Украины Ириной Возияновой рассказал, как создавались его самые известные произведения, и какую роль в работе над ними сыграли натурные зарисовки и этюды.

— Все известнейшие художники старшего поколения, ваши учителя — К.Трохименко, А.Шовкуненко, Н.Глущенко, И.Штильман, Д.Шавыкин, С.Григорьев, Т.Яблонская, Б.Рапопорт, И.Плещинский, Е.Волобуев — постоянно работали на пленэре. Каждый из них, будучи яркой творческой личностью, нашёл свой собственный метод общения с натурой. Чему они учили вас — своих студентов?

— Да, они действительно были очень разными… Одни, подобно Глущенко, работали на эмоциональном всплеске, другие (к числу которых принадлежу и я) любили медленно углубляться в сюжет. Как и наши учителя, мы с друзьями — Г.Гавриленко, А.Лымаревым, Г.Григорьевой, О.Животковым — много работали на пленэре. Конечно, наши вкусы постепенно менялись, но всё же не коренным образом. Скажем, у меня со временем возникло желание идти дальше этюда с натуры — я возвращаюсь к нему уже в мастерской, углубляю замысел и создаю на его основе пейзаж-картину. Это мой путь, я так работаю, осмысливая то, что смог взять на пленэре.И оказалось, что память души даёт возможность работать довольно долго, иногда многие годы. Для меня это очень важно, потому что я испытываю потребность варьировать полюбившийся мотив.

Детальніше...
 
«Мавка»: зустріч авангарду і традиції Надрукувати Надіслати електронною поштою

МИСТЕЦЬКА РОДИНА: ОКСАНА ГРИЩЕНКО ТА МАЙКЛ МЕРФЕНКО

текст: Дмитро ДЕСЯТЕРИК, газета «День»

Виставка «Мавка, або Ще не вмерла Україна» в київській галереї «Цех» цікава в першу чергу доволі парадоксальним поєднанням мистецької традиції та сучасної стилістики — аж до авангарду.

Власне традиція була представлена картинами майстра пейзажного живопису Олекси Захарчука. Вже сама біографія митця схожа на сюжет окремого твору. Олекса Захарчук народився 1929 року в містечку Іллінці на Вінниччині, 15-річним (!) підлітком брав участь у партизанському русі й втратив родину під час війни. Ріс у дитбудинку в Харкові, там же навчався у художньому училищі. Серед його вчителів у Київському художньому інституті була Тетяна Яблонська. Він добре знав В’ячеслава Чорновола, ще коли той був молодим, і у 1968 році навіть підпиcав листа на захист відомого дисидента після першого арешту, за що зазнав утисків. Сам пан Олекса каже, що не має «цяцьок», — так він називає державні нагороди, з іншого боку, 2002 року був відзначений мистецькою премією «Київ» у галузі пейзажного живопису. Головні нагороди — це персональні виставки в Національному художньому музеї України, а також у Лондоні. Його твори можна побачити в музеях Києва, Москви, Одеси, Запоріжжя, Краматорська, Донецька, Дніпропетровська, Краснограда, Харкова, Херсона, Луцька, Луганська, Феодосії, Павлодара, Чернігова, Ямполя, Яготина, Горловки, Умані, Маріуполі, Сімферополя; в колекції «Ost-West Handelsbank»; у приватних зібраннях України, Німечинни, США, Росії, Великобританії, Італії, Ізраїлю, Аргентини, Австралії, Угорщини.

Детальніше...
 
Спостерігаючи, як простягається земля Надрукувати Надіслати електронною поштою

Олена Липсос
надруковано в  "Art Commerce Journal",
випуск 2, червень-липень 2007 р.

Український пейзажист Олекса Захарчук вперше виставляє свої роботи в Британії, транслюючи відчуття відновленого спокою своєї батьківщини.

{link}

З такою звучною і складною історією, як в Україні, - від територіальних розшматувань в ранньорадянський період, страшних втрат під час Другої світової війни, спротиву радянській владі до Чорнобильської катастрофи – найменше можна очікувати образ нації, втілений в зображеннях райської природи, землі, що знайшла мир і затишок під куполом безкрайого неба.

Український художник Олекса Захарчук був, за власними словами, безпосереднім свідком кровопролить і трагедій, що звалилися на його батьківщину. Його ж особистий досвід  поніверянь починається з участі батьків у партизанському русі, внаслідок чого він залишився сиротою. Тому не дивно, що для Захарчука реалізація його художнього таланту була солодкою мрією про втечу від жорстокої реальності, в якій він зростав, чимось священним, за  що треба триматися в непевному, суворому світі.

Детальніше...
 
Епічна та особистісна Україна О.Захарчука Надрукувати Надіслати електронною поштою

Його пейзажі – філософська лірика з мостом у минуле

текст Романа Корогодського 

За нових часів три величезні персональні виставки в стінах Національного художнього музею України (1994, 1997, 1999 рр.) засвідчили нев’янучий талант Майстра. Так! Олексій далі малює пейзажі. Він тікає від суєти і заглиблений у пізнання свого краю, лише в ньому шукає відповіді на фундаментальні питання світобудови й приховані причини кричущої невідповідності соціально-суспільного, історико-психологічного, культурно-мистецького новітнього потворства і цілісності землі та якоїсь первісної, просто небесної краси України.

{link}

Художник маніфестує пейзаж не як артистичний акт, що характерно було, скажімо, для творів Глущенка, Шишка. Для Захарчука зовнішність – периферія. Художник проникливим поглядом (майже завжди згори) прагне пізнати, ”що там, за дверима буття!". І показує атмосферу застиглого розмислу, неначе Бога, що допіру тут побував і полишив поля, гори, чи вибалки, аби люди відчули, володарями яких скарбів, естетичної вишуканості вони є. І як мала би ця обставина нас внутрішньо збагатити, аби ми, нарешті, збагнули, що “немає іншої Вкраїни, немає іншого Дніпра”.

Цікавий такий факт:  один англійський дипломат, прямий нащадок колишнього прем’єр-міністра Великої Британії, в родинній традиції якого було колекціонування творів мистецтва, привіз до себе роботи Захарчука, й наша спыльна приятелька в Лондоні, бачила роботи нашого митця поруч з творами Джованні Белліні... Тобто йдеться про майстерність і духовність творчості українського художника, що промовляють іноземцеві проникливіше, гучніше, ніж нашим закомплексованим і зле вихованим заможним людям. Про можновладців-годі говорити.

Детальніше...
 
Художник озвучує глибинні потоки внутрішнього Надрукувати Надіслати електронною поштою
Альбом можна придбати в кіоску НХМ України

...У живописному потоці 60-80-х років «гра в реальне» виглядала перспективно з позицій інтуїтивного сенсуалізму, що, однак, не визначало школу офіційного ставлення до неї.

Художники А.Пламеницький, О.Захарчук, А.Лимарєв, Л.Гуцалюк, Ю.Луцкевич, Ю.Єгоров, В.Задорожний, Г.Неледва, В.Рижих, З.Флінта кожен на свій смак увиразнили мистецько-світоглядні обрії внутрішнього трансцендентного почуття. Вони були делікатні, чутливі у поводженні з цим «внутрішнім», що давалося їм дуже дорого, але, водночас, приносило непідкупну насолоду від «спілкування» з палітрою.

Зішлемося на полотно «Синій вечір» О.Захарчука, в якому художник озвучує глибинні настроєві потоки внутрішнього і дає відчути, що розуміння глибинного є суть позаплинного, тобто сутність позачасового, можливо, споглядального. В такому разі пастозна нервозність мала поступитися перед площиною декоративного буття, де зринала константа вічного.

О.Федорук
уривок зі вступної статті до Альбому
«Український живопис ХХ-ХХІ ст. З колекції НХМУ», 2006

 
Прозора тиша Олекси Захарчука Надрукувати Надіслати електронною поштою

До 80-річчя митця, з шаною та повагою

текст Олени Сом-Сердюкової

Починалась ця історія досить банально. З його дочкой Юлією я навчалась п’ять років на мистецтвознавця. Було достатньо часу придивитися один до одного, щоб згодом зрозуміти – ми майже однодумці, а простіше, близькі душі.

Потім було поступове входження до цієї родини, родина яка жила за правилами честі та вирізнялась високим інтелектуалізмом. І зараз, перевіряючи слова часом, можу зізнатися. То є велика честь, давня дружба з родиною Захарчуків. Я дійсно, рада від того, що доля зводить з такими людьми, які формують філософію власного буття. Людина з досвідом, з історіїю, з правом на власну думку, це той колодязь, який живить.

Сучасність Олекси Захарчука, як митця й громадянина значно ширша та глибша, ніж актуальність, що весь час відчуває страх запізнитися. Спілкуючись з митцем, склалось враження, що він є досить повільною та поміркованою людиною. Натяка на поспішання немає. У його домі, майстерні, а потім на виставках, час завмирає на межі величного спокою. В його житті немає “останнього тролейбусу”. На все, що його цікавить, знаходиться час, вся решта метушні відсторонена ним самим.

Детальніше...
 
Нев'януча душа Олексія Захарчука Надрукувати Надіслати електронною поштою

Текст Миколи Стороженка

Гарт душі.

"Ідіть і вилийте на землю сім чаш гніву Божого"- почув Іоанн Богослов гучний голос із храму, що звертався до семи Ангелів.

Ця грізна метафора стала для Альоші в 1941 році реальністю.

Гнів Божий. За гріхи дорослих.

З початком війни, у  1941 році Альоші виповнювалось дванадцять років. Злива вогненного граду вкрила чисті листи його біографії: неокрилене пташеня буреломами викинуте з гнізда... осиротіле... беззахисне... в челюсті неметафоричного звіра війни.

Озвірілі дні, ночі, а їх більше тисячі. 1941 рік, 42 -й, 43- й, 44-й, 45-й. Холодні весни, згарячілі зими...

Школою стали ліси та землянки Вінничини, а учнівський щоденник - посвідченням: партизан №..

І сім чаш гніву Божого на рід людський випила душа дитини за гріхи дорослих.

Що це? Випробування долею? Майбутнього художника?

Детальніше...
 

71

Проверка тиц