Зустріч.
Хто не знає перехрестя? В центрі перехрестя доріг і відбуваються дива, тут вузли вибору "на всі чотири". Ми зустрілись.
1950-й рік. Київський державний художній інститут. КДХІ -перехрестя долі...учнівства, праці, дружби і віри. Малювали все і завжди: гіпси і краєвиди Києва...старий Поділ, пристані і сквери...обожнювали старі дворики і киян. Вугільний олівець, етюдник - зброя воїна. А ще позичали на обід в тих, хто також позичав - стояли на перехресті коридорів благословенного історичного приміщення старої бурси, в стінах, яких "жив" Дух. Тут стіни живі духом наших Вчителів.
Плещинський І... Шаронов М... Яблонська Т... Григор'єв С... Трохименко К.
Тетяна Нилівна Яблонська "літала" по аудиторії з вогненним художнім блиском очей, з копною темних волос, запальною силою сповнювала нас, студентів, вогнем...здавалось вищого за мистецтво живопису нічого не існувало...запрошувала в майстерню, де ми беззвучно освячувались її божественними творами.
Сергій Олексійович Григор'єв. Вчив з олівцем в руках. Приходив о дев'ятій ранку з звучним "здравствуйте", а зі словом "батенька"(це слово від Ф.Кричевського) просив олівець, папір, а чи пензель, палітру і магія творчості розпочиналась...особливо його так звані "заміси" груп теплого і холодного на палітрі. Його п'ятигодинні розмови: музика, поезія, література, живопис чарували іскристим гірським водоспадом. Запрошував на чай в свою майстерню...під музику Мендельсона показував копії Гейнсборо.
Духовний голод наш - винагорода прагненню душі.
Ми створювали, чи не Ми, а Духи наші створювали, навколо себе ауру творчу. Чим були об'єднані ми? Не гіперборейством, а скоріше духовною спрагою під омофором Аполлона.
Ми не знали самоізоляції. Ми не знали прагматизма.
Ми жили ...вірою.У що? В мистецтво. Чисте як новонароджене дитя.
Навколишній світ був ідеалом, джерелом натхнення. Мені щастило чути, бачити реакцію Альоші на красу, на тіні і бліки, на плями і лінії, на канівсько-дніпровську Сіверку, на обличчя людей у Вилково, на сутінки...це божий дар захоплення, що означає цілісність його, Альоші, душі з величчю природи. Щирості його душі меж не було. Правда.
Було б здивуванням бачити Льошу(я так його і тепер зову) без вугільного олівця. Це фетіш.
Одного разу на практиці(організувала її Тетяна Яблонська) у Вилково Альоша малював рибака Федю. Повз проходила літня жінка. Побачивши етюд - закричала(до вереску): "сатана", хрестячись побігла геть. ЇЇ вразила схожість, вона убачила двойника, це в її очах бісівська справа. Створити рукою - як це може людина.
Ми сповідували реальність. Реальність художню. Красу реальності - вірність красі. Дух реальності через душу: до краси. Ще: диплом Альоші "На плотах.Вечірня пісня."Він любив плотарів, мандрував з ними по Дніпру. Щоб слідувати правді, Льоша, з нашою допомогою привіз якор в аудиторію на 2-й поверх...в 300 кг! Щоб біля нього, в робах компонувати натуру -плотарів. Правда життя - не фотографія життя, ми того не знали. Життєва правда - художня правда, його, Альоші, сповідь, що єднає його з Ренесансом; майстрами, закоханими чистим духом в рівновагу: реальне-ірреальне.
Одісея мистецької жаги.
Преамбула.
Ледь стихла війна бомб і "катюш", як вже в 1948 році її заступає війна холодна.
На фронті ідеології.
Духовність за грати.
Постановою про оперу Мураделі розпочато вбивання клину в свідомість інтелігенції під назвою "космополітизм". Геноцид...Свобода Духу до пізнання опинилась за залізною завісою. Ми, студенти-художники, не замкнулись в коконі. Потреба мистецької істини - курча, що пробиває шкарлупу.
Бібліотека Київського Державного художнього інституту.
Все, що було під грифом"декаданс" вабило: Врубель, Чурльоніс...але видачі не підлягало, як і видання Щавинського.Ф. Достоєвський вважався тим, чия творчість є ознакою реакційної міфізації реальності.
Завідуюча бібліотекою в тих 1950-х роках була розумно- інтелігентна Алла Іванівна. Очевидно ми з Альошою були в довірі. Тож потай відбувалось диво: ми опинялись в сховищі(не в читальному залі!) з фоліантами."Ребята. не подведите!"-чули вслід.
Яка радість! Ми ненаситно копіювали заборонених Врубеля, навіть Веласкеса, Франса Гальса та інших. Втолювали голод Духу.
Валя(Рафаель Волинський).
Місто Суми...Стара Тарасівка, що в 18 км від Києва. Місця наших зустрічей. Альоша знав Валю по Харкову. Для мене , завдяки тобі, Альоша, була знаменна зустріч з Вчителем.
Концентрація, згусток в епізодичності, в епізоді вічність. Ми так часто збагачуємось, несем память від якогось випадку, від двох-трьох сказаних слів, від зустрічі мимохідь, якщо ця мить дала відповідь на інтуітивні запити.
Тому такий чутливий резонанс від цього красивого і драматичного художника, стрітого на перехресті...Коли в твоєму духовному багажу є частка добра, привнесена добродієм. Вже й тоді подібні зустрічі і символічні, і невипадкові...
Альоша здійснив блискучі копії в Ленінграді(1954рік), зокрема, Портрет Боткіної В. Сєрова та "Царівну Либідь" й "Іспанію" Врубеля. Це по його, Валентина, настанові, пораді. А його мистецькі міркування! Своєю мудрістю були безпомилкові, хоча тоді нам і здавались недоступно-загадковими, як і ті містичні тіні від повік його проникливих очей. Ті слова і думки. Та філософія творчості - відбивалась в коливаннях виразних плям- тіней на стінах від тьмяної лампи на квартирі в Старій Тарасівці, де зупинився Валентин в 1952 році...
Богомазов.
А відбулось це більш як 40 років тому. Завдяки зусиллям невтомного дослідника мистецтва 1920-30-х років Дмитра Горбачова.
Ми( Альоша та я ) відкривали для себе філософа форми, аналітика, чарівника, що ніби Прометей, добував з Олімпа вогненний подих кольору і ми були зігріті ним.
А обігрівались цим дивом не в залах музею, не в фондах, навіть, а в невеликій квартирі по вулиці Ласточкіна - Смірнова №18. Там мешкала дружина майстра Ванда Вітольдієвна з донькою Ярославою. Там, поруч з ними, "проживали" рулони, в яких, як в стволах, ховалась вибухова мистецька енергія. Рулони стояли попід стіною. Рулонізація пережила репресії, війну і дочекалась нас.
Альоша побожливо розгортав, повільно. І диво входило в наші душі.
Пульсом стилю.
Величчю плям-знаків.
Ніяковіли від дотику.
Ніяковіння - сублімативна дія цінностей, трансформація від Вчителя(або ж Твору) до учня, до споживача, окультуреного тією благодаттю.
Промайнули літа, а і тепер я дякую Альоші за ту цінність благодаті та тому збігу обставин, в якому я і ти могли тратити себе у Всесвіт прекрасного.
Свята справа: Альоша на десь добуті підрамники теж свято набивав, натягував полотна.
Знайомство в підвалах.
У студентів 2003 року викликає недовіру, коли чують, як студенти 1950-60-х років "вивчали" заборонене мистецтво в підвалах, в так званих фондах. Потрібен був хист, "талант" проникнення туди, що нижче рівня офіційного, експозиційно-привілейованого мистецтва.
І сміливість. Бо ж був готовий ярлик: дисидент. Ми дякували Дмитру Горбачову, нашому провіднику.
Дивне почуття: напівтемрява...підземна тиша, волога задуха і навіть страх...
Страх за красу.
І голос в пітьмі, це Діма скупо:"Пальмов...Бурлюк...Петро Холодний...а це -Петрицький.
"Пучки світла були насторожені, обережно вихоплювали абриси фігур, голів. Оживали на мить плями:сині, жовті,червоні...краї творів зливались з пітьмою..здавалось пальмовські сновиди навколо нас...
А голос Діми зовсім притишено: " Це - бойчукісти...Седляр...Бізюков...ось Падалка...Шехтман...Павлюк...Довженко Г.О.
"Зустріч" в пітьмі відбулась, ми з особливим набутком в душі вийшли, йшли по вулиці Кірова...вже не здавався таким яскравим день...тіні репресованих митців сірою плямою скривджено лягли на денне світло.
В повітрі вже носились "віруси" проти понять:"авангард", "сучасний модерн", "націоналізм", "формалізм". Наступали 1970-ті роки. Дисидентство, так зване, в мистецтві скидало з себе кокон приватної ізольованості, натомість все активніше долало простір...
Альоша, мало хто знає, реставрував твори Падалки, Седляра...по-своєму долав простір пізнання світу прекрасного...
Фальк.
З творчістю Фалька вперше ми зустрілись на виставці МОСХ, в 1962 році. Акція в манежі - чергова хвиля протесту проти тоталітаризму.
Представлені твори та окремі художники - Фальк, Никонов, Неизвестний, Голіцин- були скандально розгромлені М.С. Хрущовим:"Сталіна на них нет !"- кричав він. Офіційна критика , в свою чергу породила протидію авангардно-радикальних кіл вже під протилежним гаслом:"Долой Шишкіна".
Так в гострих баталіях формувався новий погляд, майбутня рівновага мистецької культури, де поруч будують і праві,і ліві, і модерн , і фотореалізм.
А мистецтво, якщо це мистецтво, скрізь: ліворуч і праворуч.
Осінь.1964 рік. Москва. Квартира-майстерня. Нас привітно зустріла Ангеліна Фальк.
Святая -святих - мансарда. Штабеля робіт. Паризький період: зелене, чорне, сіре...аплікація сріблястої фольги, вклейки з газет...лесування. Колір, в основі якого велика тональна культура...Твори поза всякими течіями, вони належать вічно зеленому дереву мистецтва.
"Еренбург був тут, обіцяв написати...не написав",- говорила пані Ангеліна." В Парижі ми були багаті,- продовжувала вона, -повернулись, як репатріанти, я викладала німецьку мову, збирала польові квіти, ось на цьому стільці ставили натюрморт...Так і жили"
Ми бачили6 стілець у них був один на двох ..і в мовчанні розуміли все...
Непозичене життя.
"Душу веде Він туди, куди вона не може прийти без Нього"- Іоанн Креста.
Страждництво і праведність проніс і Альоша у вірі, у любові великого прояву.Чисто.
Сприймаючи удари гніву невинно, та віддаючи себе всього, як вода, щирим добром джерела з глибин.
Все , що в ньому - його творчість, його пастелі, його олійні картини, його малюнки.
Я перед творами Олексія.
Один на один. На сповіді.
2003 рік, лютий місяць...майстерня. Скільки промайнуло від тоді, з 1950 року, від першої зустрічі?
Переді мною картини , пейзажі.
Не знаю, чи картини? А чи Щось більше.
Я вже не я, я вже частка, я весь там, в просторі, в пружних лініях абрисів рік, перелісків, доріг.
І світло в мені і там в картинах розлито, розмито по- ель-грековські, чи по- захарчуковському?
Чарами оповитий бовванію з глибин несвідомості(підсвідомості).Тільки й знаю, що це створене Олексієм.
Тут все знайоме стає дивом і звуки величчю тиші, пульс Землі - матрицею Неба, над Україною - Духи.
І скрізь Душа.
Душу Альоші привів Він, вона не могла б прийти без Нього.
Саме Душа нев"януча Альоші і зродила в ньому художника Див цих.
