О л е к с а
З А Х А Р Ч У К

живопис    •    графіка
Logo
Головна
Автор
Галерея
Статті
Фото
Посилання
Контакти
Пошук
Video





Забули пароль?
EnglishRussianUkrainian
Як ми вчились в повоєнні роки мистецтву Надрукувати Надіслати електронною поштою

Стіни в коридорах училища виблискували морозом, було дуже голодно...
А ми жили надією на краще

текст Олекси Захарчука

На початку 1944-го року, після перебування в 2-й партизанській бригаді ім.Сталіна на Вінниччині мої намагання знову потрапити на фронт закінчилось поразкою. В березні 1944 р. я потрапив в спеціальний дитячий будинок ім.Дзержинського, що на околиці Харкова -  Далека Журавлівка, там, де колись була комуна С.Макаренка. Був потяг до малювання, але я не знав, з чого починати і малював своїх друзів в "профіль". Портрети були дуже схожими і всі вирішили, що я художник.

Довідавшись, що в Харкові є художнє училище, я пішов складати іспити, і звісно, з тріском провалився. Коли я  з сумним виглядом повернувся до дитдому, Микола Ілліч Уткін, вихователь, інвалід війни, був цим дуже здивований, і повів мене до директора. Разом з завучем Наталією Іванівною вони радились, що робити.

Наступного дня ми з Наталією Іванівною прийшли до директора художнього училища. Під дверима кабінету директора стояла черга "неприйнятих", серед яких були інваліди і учасники війни. Наталія Іванівна наказала мені почекати, а сама зайшла до директора. Одягнена вона була дуже елегантно, і всі сказали:" Мы гнили в окопах, а вот имея такую мамочку его примут, а нас нет." Але  Наталія Іванівна вийшла ні з чим, і ми пішли до райкому комсомолу (я вже був комсомольцем). Секретар райкому комсомолу Білопотапова пішла зі мною до професора інституту С.Бесєдіна і попрохала прийняти мене умовно на півроку. Я почав навчатись на першому курсі художнього училища, підтягнувся та закінчив училище з відзнакою.

Прийшов час з вдячністю згадати директора дитячого будинку Рафаїла Григоровича Кирилівського, котрий тримав мене декілька років в дитячому будинку, а міг відправити в школу ФЗО і моє життя пішло би зовсім іншою дорогою.

Як ми вчились в повоєнні роки мистецтву? Я ходив пішки 2-3 км з околиці Харкова до центру, де було училище, взимку в парусинових тапочках, приходив в училище з мокрими ногами і сидів цілий день, а стіни в коридорах були дуже красивими, бо виблискували морозом, а  в майстернях було сиво від диму - топили "буржуйки",  а до того ж було дуже голодно. Незважаючи на все, ми вчились у хороших вчителів, вчились з великим бажанням, дуже серйозно. Ми жили з надією на краще, щоб можна було з'їсти шматок хліба. Сьогоднішні люди не зрозуміють, що для нас значила поява високохудожнього полотна Т.Н.Яблонської - "Хліб". Після страшної війни ми тягнулися до мистецтва, культури, нормального мирного життя.
   
Я зобов'язаний дуже багатьом людям своєю долею.

Олекса Захарчук,
художник.

 
< Попередня   Наступна >

На плотах.1955,20х28

Проверка тиц