О л е к с а
З А Х А Р Ч У К

живопис    •    графіка
Logo
Головна
Автор
Галерея
Статті
Фото
Посилання
Контакти
Пошук
Video





Забули пароль?
EnglishRussianUkrainian
Музика в кольорі Надрукувати Надіслати електронною поштою

О.Захарчук, подібно до музиканта, імпровізує образи природи...

текст  Олени Іванової-Солодовнікової

Серед розмаїття сучасних живописних течій, з їх калейдоскопом формальних прийомів, творчість Олекси Захарчука давно вже зайняла своє чільне місце і по праву репрезентує українську культуру другої половини ХХ століття. Його мистецтво, органічно поєднавши в собі традиції і новаторство, реалізм і умовність, конкретність і метафоричність, відрізняється рідкою послідовністю. О.Захарчук вірний одному жанру - пейзажу, одній темі - образам української землі, і своїй, знайденій художньо-пластичній мові, яка допомагає йому створювати на полотнах  особливий світ, сповнений високої поетики і  філософських узагальнень.

Починаючи в когорті художників-шістдесятників, пройшовши через захоплення монументальними формами, декоративністю, що були прогресивними мистецькими ознаками часу, художник звернувся до чудового, вічного, того, що оточує нас - природи.

Мистецтво О.Захарчука делікатне, в ньому немає примусово-вимогливої уваги автора до власної особистості. Небагатослівні у своєму образно-живописному лексиконі, його роботи наділені особливим магнетизмом, притягують глядача, спонукають до тихого роздуму "про світ і про себе".

О.Захарчук, подібно до музиканта, імпровізує образи природи, сплавляючи в єдине ціле такі поняття конкретність і узагальненість.  Він знаходить ноти-мазки, інтонацію-колорит, стан-світло,- з яких складається цілісна мелодія, настрій художнього твору. Камертоном завжди виступає власна художня інтуїція творця, і цей камертон запобігає фальші. Художник трансформує природу, пропускаючи її через фільтр своїх внутрішніх оцінок, і вона постає на його полотнах не просто частиною побаченого життя, вона стає його феноменом.

Вперше я побачила Олексу Захарчука у 1980-ті роки в Седневі - своєрідній Мецці українських художників. Тут творило багато вже маститих майстрів і початківців, виростало не одне покоління дітей та онуків художників... Високий, худорлявий, злегка зсутулений під вагою етюдника, він кожного ранку йшов у седнівські луки. Повертаючись, приносив маленькі етюди, котрі згодом, у київській майстерні, перетворювалися на чудові картини - такі само м'які й поетичні, як і сама седнівська природа.

Олекса Захарчук створив свій Седнів - подібно до Т.Яблонської, П.Трохименка, І.Штільмана, та достойно продовжує низку цих визначних імен. Художник побачив не просто мальовниче українське село, а зумів відчути і передати первісну чистоту природи, її космічну велич - те, що є першоосновою, філософією буття. Природа ж натхнення художника є такою, що від миттєвого враження, першого сприйняття натури до її зображення  на полотні має пройти час - час власних роздумів, переживань, осмислення суті. О.Захарчук, як скульптор, відсікає все зайве, другорядне, випадкове, залишаючи головне - основу. При цьому в його творах присутня надзвичайна легкість, що не видає "кухні", проходження від "побачив" до "зробив". Полотна О.Захарчука - не традиційно написані з натури "пейзажі настрою", а завжди продумані, композиційно завершені та ритмічно організовані роботи, в яких природа виступає тонкою субстанцією, що несе в собі певний духовний код.

Художник знайшов свою мову, в якій поєднуються почуття і математична точність, вишуканість і простота. Він навмисно спрощує природні форми, позбавляючи їх подробиць та деталей, однак при цьому вони не стають схемами, знаками. Митець зумів побачити ту невловиму грань між швидкоплинним існуванням конкретного мотиву в часі й просторі та нескінченною пульсацією вічного життя природи.

У творчості Захарчука-пейзажиста ясно простежуються два начала - раціональне і романтичне. Природа в його краєвидах постає перед глядачем то камерними, поетичними, то панорамно-масштабними образами. Відповідно й натурні форми на полотнах художника то тануть у світло-повітряному середовищі, то виступають чіткими вагомими масами. Засніжені вулиці Києва, береги спокійного Снову, що потопають у зелені, шир седнівських луків, тепла прозорість літнього неба... Все це ми бачимо мовби крізь кольоровий туман. Образи природи водночас і реальні, і уявні. Природні форми втрачають свою матеріальність. Найтонші кольорові переходи мінливі, невловимі. Колорит - основна емоційна складова полотен -  створює відчуття ефемерності середовища, в якому природа постає як єдиний і неподільний організм. Лесування надає живопису внутрішнього світіння. Ці пейзажі сприймаються як світле й прозоре марення про гармонію та красу світу. Згадуються слова Олександра Блока: "Такой прозрачной глубины не видел никогда... Такой глубокой тишины не слышал никогда..."

Подібною споглядальністю і поетикою овіяні й монументальні образи природи, створені художником на високих каневських кручах, у мальовничих придніпровських Плютах. Композиція цих полотен сповнена класичної врівноваженості. Великі маси зелених пагорбів, серед яких губляться маленькі хатки, громаддя темних лісів на тлі нічного неба, де в тиші блискотить одинока зірочка... Перед нами безлюдний і загадковий світ. Тут образи природи близькі до ідеалів художників-романтиків. Вони позапобутові, відчужені від повсякдення - у ретельно дібраному колориті переважають насичені, холодні синьо-зелені барви, котрі нібито увібрали в себе кольорову домінанту землі. Сповнені сили й спокою, ці образи природи являють своєрідну модель всесвіту, де завмерли ритми безмежного часу.

Місто в київських пейзажах майстра не урбаністичне, а ліричне, сповнене любові як до вічної природи, так і до вічної архітектури. Вулиці й будинки -  місце появи снігу, інею, туману, імли.  Присутність інколи людської постаті дає поштовк для сюжетного начала і не є лише кольоровим акцентом.

А  втім  якби О.Захарчук не обрав би своїм "головним" жанром пейзаж, то, скоріш за все, проявив би себе як   портретист. Це показала ще студентська практика у м.Вилкове, під час якої була створена серія гостро-характерних етюдів рибалок. Найчастіше його моделями стають рідні та близькі люди - родина художника. І матеріал він вибирає відповідний - теплий, м'який - пастель, олівець. На виставці графічних робіт, що відбувалась в Національному художньому музеї у 1997 році, й була присвячена пам'яті дружини художника, талановитого мистецтвознавця, Алли Захарчук, експонувалася серія дитячих портретів молодшого Олексія - сина художника. Митець постав перед глядачем у новій подобі - як блискучий рисувальник. Ці роботи показали, що Захарчук-графік і портретист не менш талановитий аніж Захарчук-живописець і пейзажист.

За останні п'ять років, що пройшли між двома поважними датами - 70 і 75-річчям, Олекса Захарчук створив низку молодих за світосприйняттям й зрілих за майстерністю творів. Це - новий етап, пов'язаний з новими місцями. Будиночок, придбаний у селі Хитці, що на Полтавщині, стає для художника не просто місцем перебування, а майстернею, в якій вивіряється знайдене раніше та відкривається нове, більш глибоке й особливо трепетне ставлення до природи, а відповідно - до світу, який для майстра означає - життя.

Поетична основа полотен грунтується на вишуканості та простоті природних образів. Ретельно дібрані зображальні елементи створюють мірний, тонко вивірений ритм, звучання якого переводить простий, реальний мотив - околиці села Хитці - в позачасовий стан, що триває нескінченно.   Поетичним образами в нових роботах О.Захарчука (по-суті, як і раніше) є дерева, гладінь води, будиночок, що згубився серед пагорбів, дорога, що кличе вдалечінь. Ріка - подібна до дзеркала, в якому відображається світ, фантасмагорія динамічних хмар нагадує нам своєю величчю битву титанів... Сріблястість вечірнього світла, м'яке марево туману, тепло кольорів літнього полудня - є не тільки зовнішнім станом пейзажного мотиву, але й визначенням внутрішнього стану художника, що працює в тонкій душевній гармонії зі своєю натурою.

Дивлячись на роботи останніх років, відчуваєш, що художник зумів збагнути щось більш значиме, ніж просто поняття поетики природи. В пейзажах Олекси Захарчука - споглядальність, смуток, тиша, задумливість... У них - одухотворений світ, у якому живе художник, до якого він запрошує нас, глядачів, людей, що вміють бачити, цінувати, любити і берегти прекрасне як у бутті природи, так і у власній душі.

Олена Іванова-Солодовнікова,
мистецтвознавець, 2004 р.

 
< Попередня   Наступна >

15

Проверка тиц