О л е к с а
З А Х А Р Ч У К

живопис    •    графіка
Logo
Головна
Автор
Галерея
Статті
Фото
Посилання
Контакти
Пошук
Video





Забули пароль?
OS: Linux h
PHP: 5.4.28
MySQL: 5.5.62
Час: 20:02
Кэш: Да
GZIP: Нет
Користувачів: 3
Новин: 35
Посилань: 5
Відвідувачів: 1857673
EnglishRussianUkrainian
Музей - не праця, а доля Надрукувати Надіслати електронною поштою

СПОГАДИ (уривки)

Запропонована мені тема виступу викликала в душі трепетні зворушливі спогади про довге щасливе життя в музеї, якому сьогодні  вже 100 років. Майже половину з них мені пощастило провести в стінах головної скарбниці українського образотворчого мистецтва в середовищі людей талановитих, широко освічених і в основі своїй безмежно відданих музейній справі. Відповідаючи душевній  потребі хотілося  б щиро подякувати кожному з них за науку життя і творчого відношення до праці. Згадати всіх, тобто розповісти про життя і творчу діяльність музею за такий довгий період часу, навіть у стислій формі завдання високого ступеню відповідальності і значного об’єму. Усвідомлюючи це “наступлю на горло власній пісні” (як любила говорити незабутня Лариса Григорівна Членова)  і обмежусь спогадами про людей, які останні півстоліття керували одним з найважливіших відділів, опікуючись збіркою музейних колекцій.


 (...) Завершальна частина спогадів - про людину,  яка пройшла нелегкий шлях відданого служіння музейній справі довжиною в три з половиною десятиліття. Хвилюючі спогади про неї – сумний погляд у минуле - ніколи не зітруться з моєї пам’яті.  Ми прожили в музеї дуже цікаве, часом щасливе, а часом трагічне життя, допомагаючи один одному долати труднощі не тільки в роботі, а й в особистому житті.

Алла Василівна Захарчук завжди виділялася рисами характеру, що привертали особливу увагу до неї.  Принциповістю, безкомпромісністю, бездоганною чесністю, відповідальним відношенням до дорученої справи їй з перших кроків самостійної трудової діяльності  вдалося заслужити справжню повагу всього колективу. Розпочавши роботу в музеї у 1961 році науковим працівником вона з часом була призначена на посаду зав. відділом графіки, в обов’язки якого входили і хранительські функції. Вольова, енергійна, наділена природним хистом, вона виявилася здатною одна долати весь обсяг роботи, пов’язаної зі збереженням і опрацюванням десятків тисяч  графічних творів, а також наукове навантаження, демонструючи при цьому високий фаховий рівень.  Загальновідомо, що діяльність людей розкриває індивідуальні риси їхнього характеру. Діяльність Алли Василівни на  цій посаді  характеризувала її як людину стійких моральних норм з глибоким почуттям відповідальності і високою самосвідомістю.

Коли Аллі Василівні три роки по тому було запропоновано місце головного хранителя музею вона певний час вагалася. Від прийняття рішення її утримувала обізнаність про велику відповідальність цієї посади та не аби-яке навантаження. Беручи на себе почесний тягар, вона навіть не могла уявити собі, наскільки ускладняться умови хранительської роботи, наскільки збільшиться її обсяг!

Передавши фонд графіки здібному і відданому справі працівникові Н. М. Присталенко, в середині 1970 року Алла Василівна Захарчук  прийняла на себе відповідальність за збірку музейних колекцій. З того часу ми стали соратниками по всіх хранительських справах, майже чверть віку працюючи в атмосфері спільності творчих шукань, повної довіри, взаємоповаги і взаємодопомоги.

Ліміт часу не дозволяє навіть у концентрованому вигляді вмістити всі спогади, що зберігає  пам’ять. Але на відстані в десятиліття виникає можливість побачити головне. Спробую намітити  загальні контури, не затемнюючи їх подробицями, і зупинюсь лише на двох найвідповідальніших періодах з життя музею, що видалися на хранительську долю Алли Василівни.

1970 рік позначився етапною подією в музейному житті.  Підійшла до завершальної стадії добудова приміщення, в результаті якої набагато збільшилася експозиційна площа, а хранительський відділ збагатився двома великими фондосховищами.

Протягом двох років музей готувався до відкриття нової комплексної науково-обрунтованої експозиції. Підготовка творів до експонування провадилася під керівництвом Алли Василівни,  та завідуючих трьома  провідними відділами, професіоналами високого гатунку, творчі імена яких широко відомі в мистецьких колах країни – Лариси Григорівни Членової,  Ірини Омелянівни Горбачової та Людмили Станіславівни  Ковальської. Завдяки загальним зусиллям 1972 року було відкрито нову розширену експозицію, яка стала своєрідним підсумком досягнень всього колективу музею.

Одночасно довелося евакуювати, а потім повернути назад і систематизувати по нових місцях збереження експонати головного фонду, в якому знаходилися видатні твори українського стародавнього мистецтва, унікальна колекція поліхромної скульптури, сучасний живопис. Така необхідність була зумовлена реконструкцією приміщення та його технічним переобладнанням з використанням новітніх технологій. Висувні щити, якими нарешті було обладнане фондосховище,  набагато розширили експозиційну площу і покращили умови догляду за станом збереження творів та можливістю їх вивчення. Крім того, вони  видалися придатними для реалізації  ідеї створення “відкритих фондів” – давньої мрії хранителів.

(...)Як учасник всього, що відбувалося в цей час, можу засвідчити атмосферу особливого творчого піднесення, якою були охоплені всі працівники музею. З яким натхненням розроблялася нова концепція експонування творів на експозиції та розміщення їх у фондосховищах, яких надзвичайних зусиль і різносторонньої праці вимагало втілення її у життя. Враховуючи відсутність в музеї необхідного технічного оснащення і коштів для його придбання дивує, що робота була виконана належним чином.   Досить тільки сказати, що важку скульптуру пересували волоком на саморобній тарі, яка була “сконструйована” з  прямокутного шматка дикту і прив’язаної до неї мотузки. А далі  гуртом підіймали її на високий постамент в експозиції або на відведене  їй місце на полиці у фондосховищі.  Самовідданим відношенням до справи колектив вже не вперше підтвердив розповсюджену думку, що в музеї працюють самі ентузіасти.

З  упевненістю можу сказати, що не кожному зрозуміло, яка відповідальність лягла на плечі головного хранителя в цей час. Міграція такої кількості експонатів, що фізично майже неможливо проконтролювати, вимагала  значної концентрації уваги,  величезної витрати енергії і нервового напруження. В цій екстремальній ситуації виявилися і в подальшому ще не раз ставали в нагоді організаторські здібності Алли Василівни,  її вміння конструктивно вирішувати складні питання. Допомагали також принципова позиція та високий авторитет серед колег, які бачили в ній дужу духом людину, не схильну жалітися. З біллю пригадую лише один випадок, коли Алла Василівна не витримала напруги і з її світлих прекрасних очей, немов перли ,посипалися крупні сльози.

Наступний період в житті музею відзначився  яскравими подіями – почалася активна міжнародна діяльність. Виставки творів нашої збірки тріумфально експонувалися  по  країнах Європи і Америки. В свою чергу музей відкрив двері для  знайомства  з  колекціями провідних музеїв світу.  Хранительська робота набула ще більшого навантаження і відповідальності.

Підготовка до прийому чергової виставки викликала необхідність поновити в пам’яті сторінки історії мистецтва віповідних країн, культур, цивілізацій, а специфіка різноманітних,  непрофільних нашому музею, матеріалів і технік виконання творів вимагала детального і глибокого знайомства з умовами догляду за ними. Доводилося докладати чимало сил аби довести здатність музею забезпечити збереження експонатів відповідно світовим стандартам. Плідність наших зусиль засвідчено документально - жодного зауваження щодо виконання  взятих на себе музеєм хранительських обов’язків.  З цього погляду заслуговує на увагу маловідомий факт -  актом повернення творів однієї з самих важких для експонування виставки “Скарбниця гробниці Тутанхамона” до Каїрського  музею, було зазначено, що "завдяки створеним умовам,  кваліфікованому реставраційному догляду, постійному температурно-вологісному режиму в стані збереження окремих експонатів сталися позитивні зміни".

Саме  в  цей час музей отримав визнання і став членом Міжнародної організації, що об’єднує людей музейної професії \ІКОМ\.  Репрезентували музей на засіданні  директор Володимир Федосійович Яценко і Алла Василівна Захарчук.

Не дивлячись на  часом неймовірне навантаження виставковою діяльністю і рутинними  хранительськими  справами,  працівники  відділу  намагалися працювати і творчо. Так, успішно просувалася  робота над нашою спільною з Аллою Василівною темою “Колекція портретної мініатюри із збірки музею”. Проведені наукові розвідки та консультації з фахівцями допомогли нам зробити ряд атрибуцій. Але, на жаль, ця робота не була завершена. Багатогранна натура, наділена значним творчим темпераментом Алла Василівна не встигла реалізувати  потенціал своїх здібностей. /Користуючись більш широкою можливістю знайомства з портретною мініатюрою різних європейських шкіл на оригіналах, маю намір реалізувати нашу мрію про видання наукового каталога колекції/.

Як особистість Алла Василівна для всіх залишалася досить закритою. Чимало людей вважали її характер суворим. Такому враженню сприяли усвідомлення свого місця,  глибоке почуття персональної відповідальності і постійна стурбованість музейними справами. Багаторічне тісне спілкування з нею визначило моє власне бачення особливості її натури. Суворість поєднувалася в ній з тонкою зворушливістю, але м’який ліричний голос її душі міг почути далеко не кожний. З часом я змогла сформулювати дійсне розуміння її характеру. Цілісна натура, вона немов стояла на твердому грунті, яким для неї були родина і музей, їм була незмінно віддана. (…)

 Світлана Рябічева,
Бостон. 2005 рік.

 
< Попередня   Наступна >

с.Хитці.2005,пастель

Проверка тиц