О л е к с а
З А Х А Р Ч У К

живопис    •    графіка
Logo
Головна
Автор
Галерея
Статті
Фото
Посилання
Контакти
Пошук
Video





Забули пароль?
OS: Linux h
PHP: 5.4.28
MySQL: 5.5.62
Час: 03:11
Кэш: Да
GZIP: Нет
Користувачів: 3
Новин: 35
Посилань: 5
Відвідувачів: 1727282
EnglishRussianUkrainian
Пам'яті батька Надрукувати Надіслати електронною поштою
Пам'яті батька
 
Захарчук Олексій Миколайович
(02.02.1929 - 25.03.2013)

Батько пішов з життя несподівано, на 85 році життя. Ще вранці він тримав пензля в руках.

{link}
Дивно, що до останнього дня він мав величезний інтерес до всіх сторін життя – дивився і кіно, і футбол, і політичні програми, читав газету «Дзеркало тижня», радів дитині і захоплювався жіночою красою, а головне, серцем вболівав за долю рідної України.
 
Я не бачила більше нікого в житті, хто вмів би так само щиро, навіть трохи по-дитячому радіти хмарці, що підсвічується променями вечірнього сонця; віддзеркаленню в калюжі; маленькому багаттю з осіннього листя біля під'їзду. Раніше такі хвилюючі моменти він фіксував у невеликих альбомчиках, в останні роки використовував і фотоапарат.

Його бачення світу, життя було гостро-проникливим, жадібним і забарвленим великою любов'ю і вдячністю до Буття як такого.

Багато разів перебуваючи у смертельній небезпеці, йому вдавалося вижити, і він сприйняв життя як Дар, хоча і без релігійного підгрунтя.

Своє ставлення до світу і талант він повністю реалізував у пейзажі.
Дуже любив варіювати або навіть повторювати мотив, який йому сподобався, але ніколи його варіанти не були однакові. Думаю, це сталося тому, що його мотиви настільки гармонійно вивірені за композицією і колоритом, що вони вже є певними метафізичними знаками, і раз знайдений мотив несе якусь невичерпність, до якої йому хотілося повертатися.

Справді, сюжети його пейзажів на перший погляд дуже прості. Завжди це відштовхування від натури, яка надавала перший імпульс, але потім була глибинна внутрішня робота над створенням пейзажу-картини. Його образна система метафорична, і навіть близька до символізму, хоча він завжди називав себе реалістом. Скоріше це був метафізичний реалізм, хоча всі визначення умовні.

Головним був той філософський, енергетичний заряд, яким він насичував свої полотна.

Характерна риса іншого масиву його робіт – щемливе почуття краси, почуття дуже трепетне, яке викликає у нас, глядачів, хвилювання. Те, чого всі ми не помічаємо, щодня проходячи мимо, він зворушливо вловлював і вносив у свої роботи, очищаючи від випадкових деталей і надаючи всьому сущому інтонацію неповторності.

Вже давно заяложені всі слова, затерті всі поняття, профановані всі цінності... Але у батька завжди жила віра в святе Мистецтво.

Він став на творчу стезю відразу після страшної війни, після партизанського загону, поступивши в 1945 році в Харківське художнє училище. У холоді й голоді він опановував ази художнього ремесла. Саме занурення в мистецтво врятувало і вилікувало його від глибоких психологічних травм, пов'язаних із втратою всіх рідних.

Хлопчик з сільської місцевості, він поступово перетворився на по-справжньому культурну й освічену людину, жадібно вбираючи музейні колекції, копіюючи класичні твори,читаючи книги з мистецтва та серйозну літературу. При цьому жваве життя вулиць, вокзалів, базарів не переставала його хвилювати, і він залишив безліч першокласних швидких натурних замальовок.

Що б хотілося підкреслити насамперед у натурі батька?

Думаю, потужний внутрішній стержень, який не дав йому зламатися ні в роки війни, ні пізніше, коли він не зрадив Творчості на догоду заробіткам і радянській кон'юнктурі.

А ще трепетне ставлення до Життя, до землі, до нашої маленької планети, яку він дуже любив і щиро не розумів прагнення людей вирватися в космос, в чому розходився з онуком.

Для кожного справжнього художника істинний суддя – він сам. Батько був до себе завжди суворий, вимогливий; в молодості і в середньому віці неодноразово влаштовував багаття із своїх картин, які його не задовольняли.

Втішає, як на мене, те, що в останні роки при всій вимогливості до себе, він був задоволений тими картинами, пастелями, малюнками, які залишилися. Він повністю реалізував свій дар і усвідомлював це.

Думаю, це давало йому сили боротися з хворобами і продовжувати творити до останнього дня.

Особливою темою в його творчості була тема Дороги. Їй присвячено багато картин. Часто батько розміркував на тему Шляху.

Так от його Шлях у мистецтві був хоча і тернистим, але чесним, правдивим, цільним, і як наслідок – Красивим.

Він сказав своє неповторне слово в мистецтві пейзажу, він заповів нам через свої полотна любити і цінувати Життя, незважаючи ні на що і всупереч усім трагедіям та тиску обставин.

У цьому він був щирим, що я вважаю особливо цінним в нашому світі суцільних підробок і симулякрів.

Його завжди смішило, коли про когось на вернісажах говорили: геніальний, видатний... Він говорив: бути талановитим художником і реалізувати свій талант – це дуже багато. І твір талановитого художника може висіти на стіні поряд з генієм, наприклад, Рембрандтом – такий твір витримає це сусідство.

Так от я думаю, кращі малюнки батька могли б висіти поруч із Рембрандтом, а пейзажі – поруч з Левітаном.

Після відходу батька у Вічність багато художників мені сказали, що в просторі їхнього життя і взагалі, у Просторі, залишилася порожнеча, яка не скоро затягнеться. Так буває, коли нас лишає людина, що уособлює собою цілу Епоху, має харизму, людина по-справжньому творча і добра за вдачею.

Тепер його душа говорить з нами через його твори.

Юлія Захарчук, мистецтвознавець
Інформація та картини на сайті батька
www.zakharchuk.net



 
Наступна >

Зимовий двір.1955,20х28

Проверка тиц