О л е к с а
З А Х А Р Ч У К

живопис    •    графіка
Logo
Головна
Автор
Галерея
Статті
Фото
Посилання
Контакти
Пошук
Video





Забули пароль?
OS: Linux h
PHP: 5.4.28
MySQL: 5.5.62
Час: 00:49
Кэш: Да
GZIP: Нет
Користувачів: 3
Новин: 35
Посилань: 5
Відвідувачів: 1882416
EnglishRussianUkrainian
Погляд зблизька: дружба, випробувана часом і мистецтвом Надрукувати Надіслати електронною поштою

Юлія Захарчук,
науковий співробітник НХМУ

{link}

Дружба двох київських мистців – скульптора Бориса Довганя та живописця Олекси Захарчука – тривала більше 60 років… Окрім товариського спілкування, взаємної підтримки, вона спиралася на глибоку повагу та сприйняття творчості один одного. Мабуть, такі люди з’являються на зламах епох. Обидва прийшли у мистецтво одразу після Другої світової війни, на обох сильне враження справив XX З’їзд та розвінчання культу Й.Сталіна.  

Розпочалася дружба, якось навіть містично, у стінах Київського художнього інституту далекого 1950 р. Борис Довгань так розповідає про її початок: "Пізній вечір, пустий коридор інституту, я в коридорі малюю статую Аполлона й раптом чую кроки. Промайнула думка – ось іде мій друг на все життя. Це був Олексій Захарчук, який підійшов, і зав'язалася некваплива розмова… що затяглася на десятиліття".

Життя підкидало різні випробування обом, горе й радощі ділилися навпіл. Жага до творчості долала всі перешкоди. Їх навіть плутали, настільки були схожі в поставі й обличчях. 19 лютого 2013 р. вони зустрілися востаннє (як виявилося потім) – згадували молодість, випили по келиху шампанського, ділилися творчими планами. Дата була вибрана не випадково – це був день народження В.Клокова, їхнього третього друга, що пішов з життя кілька років тому. Я була в захваті від того, якими молодими душею можуть бути 84-річні, скільки в них інтелекту, блискучого гумору, світлої пам’яті. Через місяць О.Захарчука не стало…  

У цьому начерку мені б хотілося згадати основні віхи творчості кожного, бо обидва багато зробили для Києва – міста, де жили та працювали.

Борис Довгань (нар. 1928 р.), заслужений діяч мистецтв України, почесний академік Академії мистецв України, народився в Києві, на Куренівці. З повним правом його можна назвати почесним киянином, бо, плідно працюючи більше 60 років у монументальній, декоративній, станковій скульптурі, створив низку портретів видатних діячів української культури, багато надгробків та меморіальних дошок. Разом з архітектором Ф.Юр’євим він є автором попереднього герба Києва – "Золота квітка каштана", який був візитівкою міста до 1984 р.

Олекса Захарчук (1929 – 2013), заслужений художник України, приїхав до Києва вчитися в КДХІ (художньому інституті) 1950 р. Півстоліття працюючи в Києві, створив неповторні образи міста, зафіксувавши синтез архітектури та унікального ландшафту, оповивши магнетичним сфумато Поділ, Старокиївські пагорби, Видубицький монастир, увічнивши на полотнах нові райони – Русанівку, Лівий берег Дніпра.

У 1960-х обидва брали участь у русі національного відродження – відстоювали національну мову та культуру. Також 1968 підписали листа на захист політв’язнів – В.Чорновола, Гінзбурга та Галанскова, за що зазнали утисків [1]. Незважаючи на ці обставини, майстри активно працювали та реалізовували в основному власні задуми.

Після інституту О. Захарчук захопився монументальним мистецтвом: 1967 р. створив триптих на великій стіні у бібліотеці-музеї Гайдара в Каневі. Ця робота коштувала йому багато нервів та сил, але вирізнялася цікавими формальними знахідками, за що автор зазнав критики з боку партійних органів. Твір, проте, помітили – він увійшов у великий альбом "Монументальне мистецтво СРСР" [2]. Потяг до монументальних розмірів та тем реалізувався у великому полотні "Ленін і солдати" (300 х 320, колекція Центрального музею літератури в Москві), на стилістику якого вплинуло знайомство у фондах ДМУОМу з творами репресованих бойчукістів. Коментар Київського виставкового комітету був такий: "Товариші! Радянське мистецтво в небезпеці!". Диптих трохи меншого розміру (190 х 214) зараз зберігається в родині художника та чекає на оприлюднення.

Паралельно О.Захарчук плідно працював у жанрі пастелі, рисунку, створював пейзажі, які одразу впадали в око на всесоюзних та республіканських виставках, бо передавали межеві стани туману, заходу та сходу сонця, коли контури предметів ледь відчутні. Такою знаковою картиною цього періоду був пейзаж "Замріяне озеро", яку офіційний мистецтвознавець Л.Владич розкритикував, а автора назвав українським Чюрльонісом, хоча тоді мистець навіть не чув про такого. М.Глущенко, навпаки, підтримав молодого художника, назвав його у приватній бесіді в середині 1960-х рр. лідером нового напрямку.

Б.Довгань у легендарні 1960-ті створив серію невеликих творів із промовистими назвами – "Шмон (Архіпелаг ГУЛАГ)", "Ожеледь", "У зоні"; робив їх для себе та друзів-однодумців. Тоді ж він виліпив із натури блискучу галерею портретів видатних сучасників – правозахисника та літературознавця Івана Світличного, композитора Леоніда Грабовського, правозахисників Генріха Дворка та Юрія Кочержинського, архітектора Флоріана Юр’єва, письменника й мовознавця Б.Антоненка-Давидовича та ін. Кожен із портретів передає об’єктивну сутність людини, але найвдалішими вважаються портрети блискучого перекладача Григорія Кочура та великого поета й борця за українську незалежність Василя Стуса, у якому передусім втілено його незламний дух. Зараз мармуровий портрет В.Стуса та бронзовий бюст Г. Кочура зберігаються у Архіві-музеї літератури й мистецтва, а портрет В.Стуса з чавуну нарешті увійшов до постійної експозиції НХМУ.

{link}

У 1970–1980-х роках О.Захарчук остаточно зосередився на пейзажі. Він створив свої основні живописні твори "Синій вечір", "Старокиївські пагорби", "Старий Київ. Поділ", "Вид на Видубицький монастир", "Дорога до площі Жовтневої революції", "Напровесні", "Надвечір’я. Річка Снов", "Вечір над седнівським лісом", "Місяць зійшов" "Партизанські коні", більшість із яких зберігаються в НХМУ

Б.Довгань у ці роки продовжує створювати монументальні та станкові портрети видатних діячів української та світової культури, передусім для Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського; виконує монументально-декоративну скульптуру молодого О.Пушкіна, встановлену в парку Гурзуфа; бюст М.Глущенка для Байкового кладовища, портрети художника А.Лимарева, поета-неокласика Миколи Зерова. Особливу естетичну насолоду отримуєш від декоративних композицій майстра. Це фонтан "Перше кохання" для Гурзуфського парку, фонтан "Земля і вода", встановлений в Інституті меліорації у Новій Каховці, фігурка хлопчика, що лежить і грається з піском, – "Біля річки" (колекція НХМУ).

Зі здобуттям Україною омріяної Незалежності 1990-ті р. означилися в обох творчим підйомом. О.Захарчук створив цілу сюїту пастелей та живописних творів, які потім були об’єднані на його персональній виставці у НХМУ в цикл "Тече Сула" – це монументальні й водночас медитативні образи Полтавщини. Довгань працює над меморіальними дошками: композитору Павлу Чубинському, вченому-історику Михайлу Драгоманову, художниці та борцю за українське відродження Аллі Горській. Також створює тендітну бронзову фігурку дівчини з метеликом. Найвизначнішим твором цього періоду сам майстер вважає пам’ятник художникам–жертвам репресій (1996). Його було відлито з бронзи та встановлено завдяки коштам і зусиллям тодішнього директора скульптурного комбінату "Художник" В.Шевелюка, якого мистець разом з архітектором Ф.Юр’євим вважає співавтором. Це був громадянський вчинок, значення якого важко переоцінити. Кругла скульптура виглядає як рельєф, настільки виразним є силует скорботної Музи з палітрою та пензлем. Саме в 1990-х Б.Довгань уперше звертається до євангельської теми – створює масивний мармуровий барельєф "Моління про чашу" (1996–2005), що є видатною інтерпретацією християнського сюжету мовою скульптури та мистецьким шедевром. Нарешті в цей час відбулися перші персональні виставки мистців у Національному художньому музеї України. У Захарчука виставка живопису та графіки відбулася 1994 р., у Довганя – 1998 р. Це був певний підсумок у доробку кожного та відкриття масштабу й творчого діапазону мистців як для художньої громадськості, так і для ширшого кола глядачів. Попереду чекали творча праця у вже новому тисячолітті…

Олекса Захарчук, незважаючи на тяжку хворобу, яка спіткала його 2005 р., продовжував розробляти полтавські мотиви, а також створив після поїздки на малу батьківщину – Вінниччину – низку драматичних пейзажів, де ожили спомини про воєнну юність. 2007 р. відбулися дві його виставки у престижних галереях Лондона – "Молл-галлеріс" та в "Арт-клубі". Преса відреагувала на цю подію позитивно – наведу маленький уривок: "Мені картини Захарчука нагадали ландшафти Моне, які зараз виставляються в Лондоні, але він сам уважає свій стиль реалізмом" [3].
 
Час від часу мистець повертався до головного полотна свого життя – картини "Синій вечір", в яку вкладав емоції та енергію 40 років. Одна з його останніх картин-пейзажів "Місячний вечір" – теж оповита туманом, крізь який ледь-ледь проглядає місяць, але в ній ще більше таїни. Завдяки туману та місячному сяйву все видиме ніби розчиняється в мареві й перетворюється на єдину одухотворену матерію, яка навіює містичні відчуття і розуміння того, що автору вдалося проникнути в якісь позачасові виміри.
 

{link}

Б.Довгань у 2000-х рр. звертається до образу М.Гоголя – створює в гіпсі монументальну фігуру молодого письменника, яка й досі чекає на втілення у бронзі й встановлення в Києві. Твір високого художнього ґатунку має прикрашати один із парків, але чиновники не квапляться ухвалювати потрібне рішення… У 2002 р. майстер одержує щасливе замовлення від Нунціатури Ватикану – виконати у бронзі фігуру Папи Римського Іоанна Павла ІІ. Зараз бронзова фігура прикрашає територію посольства Ватикану в Києві. Незважаючи на поважний вік, він активно працює, створивши нещодавно жіночий торс із дерева теплого кольору під назвою "Даная" (2012). Пластика й тектонічна врівноваженість зрілих форм жіночого торса несуть певний життєдайний та еротичний заряди. Бездоганно відшліфоване дерево дає відчуття тактильного задоволення. Цей твір – ще одне підтвердження молодості душі й темпераменту 85-річного маестро.
 
…Важливо зазначити, що, поділивши творчий шлях мистців на десятиліття, усвідомлюю всю умовність такого часового виміру, бо стилістично та формально кожен "знайшов себе" досить рано й залишався вірним обраному шляху протягом життя. Борис Довгань – класичному ідеалу антиків, хоча, безумовно, на роботи 1960-х рр. вплинув "суворий стиль", а на роботи 2000-х рр. – модернізм. Але стрижень його творчості залишився незмінним. Твори мистця можна назвати неокласикою. У творчості Олекси Захарчука ще з 1960-х простежуються три паралельні лінії: монументально-метафізична у створенні пейзажу-картини; натурна, трепетна, жвава у пастелях і рисунках, а також декоративна – у прагненні до відкритих кольорів, площинності, підкресленні контурних ліній у деяких живописних та графічних творах. При всьому тому, його найбільшим учителем завжди була натура.
 
Що об’єднувало Бориса Довганя та Олексу Захарчука? Думаю, це справжній, а не показний, патріотизм, жертовність в ім’я ідеалів (не ідеологічних, а загальнолюдських), демократичні засади, віра в людину, мистецтво, високий злет духу, глибока обізнаність зі світовою культурою. Такі творчі постаті – унікальні. Зблизька, без часової відстані, сучасникам важко розгледіти дійсний масштаб їхнього внеску в культуру. 

"Образотворче мистецтво", №2, 2013 р.

 
< Попередня   Наступна >

На березі Дніпра.1954, акварель

Проверка тиц