О л е к с а
З А Х А Р Ч У К

живопис    •    графіка
Logo
Головна
Автор
Галерея
Статті
Фото
Посилання
Контакти
Пошук
Video





Забули пароль?
EnglishRussianUkrainian
Щоб бути самобутніми, ми повинні вчитись у багатьох майстрів Надрукувати Надіслати електронною поштою

Автобіографія

Традиції наповнені хвилюючою новизною пошуку.
Томас Манн

{link}

Є щось таємниче, святе, не підвладне розумові, коли ми пригадуємо місце, де провели дитячі роки, де зустрілись з природою, Божим світом. Кожен з нас має таке святе місце, а оскільки нас багато, то можна сказати, що таких місць на землі безліч.

Я провів своє дитинство в невеличкому селі на Вінниччині у діда і баби, а батьки жили в сусідньому селі. Вже в чотири роки я мав повну свободу, проводив цілісінькі дні в бур'янах, травах, будяках з рожевими квітами, де гули бджоли і літали метелики. Моє перше враження від мистецтва - малюнок сусідської дівчинки, який мати вклала в листа до мене. Там був намальований птах одуд на сірому дешевому папері, дешевими акварельними фарбами. 

Незабаром почалася страшна війна. Я бачив не раз своїми очима смерть, переніс разом з дорослими важке партизанське життя, після чого потрапив в дитячий будинок в м. Харкові.

Вперше з професійним мистецтвом я зустрівся в 16 років, навчаючись в Харківському художньому училищі і знайомлячись з мистецькими творами в Харківській художній галереї. Там до розуміння мистецтва мене привертав мій чудовий друг Микола Григоренко, а моя перша вчителька Олена Миколаївна Яковенко, дивлячись на мої пейзажні малюнки, бачила в них колір.

Тоді ж я познайомився з художником Р.О.Волинським -  дуже талановитою людиною з драматичною долею, який мав на нас з Миколою великий вплив.

В Харкові я закохався в творчість Т.Н.Яблонської, побачивши декілька її робіт на виставці, і прагнув вчитися у неї живопису. Мрія моя здійснилась: вступивши до Київського художнього інституту, я навчався два роки у Тетяни Нилівни. То був дуже плідний період. Я вчився поряд з талановитими товаришами, серед яких були М.Стороженко, А.Рибачук, В.Мельниченко, М.Ряснянський. Особливо запам'яталась літня практика в м. Вилкове на Дунаї, де ми дуже добре попрацювали і Т.Н.Яблонська була задоволена нашими успіхами. Закінчував навчання я в майстерні С.О.Григор'єва , який став мені доброзичливим старшим другом.

Окрім живописних студій, я дуже багато  малював - на вулицях, на пароплаві, в поїздах, скрізь. В той же час я полюбив чудові малюнки І.М.Плещинського, який підтримував мій потяг до малювання.

Дипломну картину "На Плотах. Вечірня пісня." (1957) я плекав декілька років, двічі плавав вниз по Дніпру робочим-плотарем. Тема була задумана як вечірня пісня - вечір, вода, люди в ліричному настрої. То була перша серйозна робота над тематичною картиною, спроба досягти цілісного бачення.

Навчання закінчилося, настав час шукати  своє місце у мистецтві. Художник подібний до бджоли, яка збирає нектар з багатьох квіток, переробляючи на мед. Так і ми повинні вчитись у багатьох майстрів, а наш доробок має бути оригінальним і самобутнім. Мої пошуки йшли різними шляхами. В Ленінграді я зробив копію з "Портрета Боткіної" В.Сєрова, а під час виставки М.Врубеля в Києві(1958) з насолодою копіював "Царівну-Либідь" та "Іспанію". Також я захоплювався творами О.Іванова, В.Сурікова, І.Левітана, К.Коровіна, М.Нєстєрова, М.Ге, А.Архіпова. Тоді ж я вперше познайомився з майстрами західного мистецтва - імпресіоністами, П. Сезанном, П. Гогеном, А. Матіссом, чиє мистецтво раніше вважалося занепадницьким та заборонялось. Велике враження справила на мене виставка Ф.Лєже в Москві (1962), чий вплив особливо відчутний в пастелях 1960-х років.

Ми вчились бути художниками і у старших вітчизняних майстрів - В.Фаворського, М.Кримова, А.Петрицького, А.Пластова, В.Костецького, Є.Волобуєва - які, незважаючи на жорсткий тоталітарний тиск, творили високе, людяне мистецтво.

{link}

Мені пощастило на талановитих друзів, з якими я зростав у мистецтві, таких як Б.Довгань, В.Клоков, А.Лимарєв, О.Рапай, Г.Гавриленко.  Великого друга і помічника мав я в особі  дружини Алли Василівни - людини надзвичайної духовної та фізичної краси, яка пішла передчасно з життя.

В середині 1960-х я вступив до тільки-но утвореної в Києві секції монументального живопису. Разом з  друзями-однодумцями  я брав участь в оформленні музею-бібліотеки А.Гайдара в Каневі (1965-66 рр.) Нестандартне вирішення розпису-триптиху привело до конфлікту з партійною владою. З великими муками робота була закінчена за підтримки прогресивної громадськості, яка дала їй високу оцінку. Потяг до створення монументальних композицій не полишав мене. Я почав працювати над картиною "Ленін з солдатами" (1967-70). Мій підхід до цієї теми відходив від офіційно дозволеного, тому коментар київського виставочного комітету був таким: "Товариші! Радянське мистецтво в небезпеці!" Лише за підтримки керівництва Спілки художників СРСР на чолі з К.Білашовою, роботу (300х320см) було закуплено для Центрального літературного музею в Москві.

Після цього я звернувся до пейзажу, бо зрозумів, що пейзаж - теж значне й високе мистецтво - не поступається іншим жанрам, а, навпаки, має переваги, особливо, коли людина бездумно нищить природу, яка дає їй життя. В ті часи переслідували не тільки за так звані ідейні збочення. Можна було отримати звинувачення в формалізмі, написавши етюд рано-вранці, коли все було в синюватому мареві, бо слушним вважалось писати вдень зелені кущі зеленими фарбами.

Попри все, обравши в кінці 1960-х пейзаж своїм основним жанром, я залишаюсь йому вірним і до сьогодні. Мене надихає українська природа, дуже різноманітна і красива, і коли Господь сотворив її такою чудовою, то нам залишається тільки наслідувати цю красу, відображати її з любов'ю. В основі моєї роботи  лежить завжди  перше потрясіння від побаченого в природі. Воно стає пережитим, западає в душу, живить як натурні  етюди, так і весь процес визрівання картин в майстерні.

Я вірю, що можна дуже плідно працювати в мистецтві, не покидаючи маленький клаптик землі, треба тільки  знайти його для себе. Це підтверджує творчість геніальних українських жінок-майстринь - К.Білокур і М.Приймаченко, що сповнена великої любові до свого народу, до своєї землі, витікає з особистих великих страждань.

Дійсно, реальний світ - це партитура, яка написана геніальним Творцем, а ми, художники, - виконавці цієї божественної музики - прочитуємо цю партитуру в залежності від наших здібностей.

Олекса Захарчук,
художник.

 
< Попередня   Наступна >

Осінь.Телефони.1964, пастель,64 х 69,5

Проверка тиц